Незвичайний та креативний відпочинок! Каппадокія - хіт Вашого Інстаграму
19.01.2022
Каппадокія, як нині спрощено називають цілий популярний туристичний напрямок – це історична назва місцевості на сході Малої Азії на території сучасної Туреччини, що вживається ще з часів античності. Найперша Згадка Каппадокії датується кінцем VI століття до нашої ери в якості однієї з частин Перської держави. За довгі роки тут побували перси, римляни, греки, вірмени. Однак особливо пишається регіон часами, коли тут правили турки-сельджуки. На ці землі вони прийшли в XII-XIII столітті нашої ери, активно почавши їх розвивати, попутно прищеплюючи іслам. Саме тому основу тутешньої історичної архітектури складають будови XIII століття. Найкраще вона збереглася в місті Конья, що вважався столицею Сельджукської імперії.
Визначні місця Каппадокії
Кайсері - історія міста Кайсері почалася близько 5 тисяч років тому одночасно зі створенням стародавньої торгової колонії в Кюльтепі. Місто завжди було важливим торговим центром, оскільки розташоване на основних торгових маршрутах, у тому числі вздовж Великого шовкового шляху. Це був перший «розквіт» Кайсері. Другий «золотий вік» прийшов за часів римського правління з I по XI століття нашої ери. Ну а третій значимий для міста період був за часів правління сельджуків в XII-XIII століттях, коли місто було другою столицею держави. Саме вони і формують нинішню панораму міста, що дивним чином сусідить з не надто привабливою забудовою ХХ-XXI століть.
Але головне, що приваблює туристів в Каппадокії – особливі вулканічні ландшафти, що більше нагадують марсіанські пейзажі. Тут туристів зацікавлять одразу кілька локацій, куди краще приїжджати на світанку або на заході сонця, але і денний час також підійде. Всі вони об'єднані в
Національний парк Гьореме (Göreme), що входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Долина голубів, або ж Güvercinlik Vadisi. З назви зрозуміло, що головні мешканці тут – голуби. Птахів тут спеціально підгодовують, ну а туристи із задоволенням фотографуються на тлі птахів у польоті. До речі, колонія птахів тут оселилася невипадково. В далекому минулому місцеві фермери спеціально приманювали птахів, щоб використовувати продукти їхньої життєдіяльності як добрива, все ж Каппадокія – це ще й сільськогосподарський регіон. А ще звідси відкривається приголомшливий краєвид на фортецю Учхисар (Uçhisar). Це унікальне стародавнє поселення на висоті 1,4 тисячі метрів над рівнем моря.
Територія Національного парку Гьореме наскрізь пронизана численними стародавніми підземними містами і християнськими скельними монастирями.
Всього на території Каппадокії кілька підземних міст, серед яких найбільшими і найвідомішими є Невшехір, Дерінкую і Каймакли.
Каймакли перекладається як «вершковий». Місто служило в якості притулку для ранніх християн, які рятувалися втечею від релігійних переслідувань і навал арабів. Місто являє собою систему тунелів і залів, видовбаних в м'якій вулканічній породі. Потрапити в нього можна було через добре заховані входи, які не так вже й легко було знайти. Ну а якщо ворог і знаходив вхід, то потрапити всередину все одно було практично неможливо – в якості дверей служили величезні круглі камені, відсунути які можна було тільки зсередини. Підземні міста в основному складалися з двокімнатних «квартир», в яких за рахунок системи вентиляції підтримувалася постійна температура в 27 градусів тепла. У печерах також були кухні, складські приміщення для зберігання їж на кілька місяців, стайні, винні льохи та навіть каплиці. У цьому місті могли ховатися близько 15 тисяч осіб. Також Каймакли з'єднаний 9-кілометровим тунелем з підземним містом Дерінкую. Складається Каймакли з восьми ярусів, проте туристи можуть потрапити тільки в перші чотири – на чотирьох нижчих поверхах досі ведуться розкопки.
Музей під відкритим небом Гьореме (Göreme Open-Air Museum) розташований зовсім недалеко від однойменного міста. Це найбільший і найвідоміший стародавній монастирський комплекс Каппадокії. На зорі християнства сюди з Єрусалиму бігли від переслідувань послідовники нової релігії. У тутешніх скелях, що дуже легко піддаються обробці, вони облаштовували монастирі та церкви. У музеї Гьореме їх збереглося близько десятка, і датуються вони IX-XII століттями нашої ери. Всі вони побудовані у візантійському стилі, а прикрашені в унікальному каппадокійському стилі. На жаль, далеко не всі з приміщень комплексу зараз можна відвідувати туристам через загрозу руйнування. Зате у вас є можливість заглянути в кілька церков, включаючи знамениту Чорну церкву. У ній, мабуть, найкраще збереглися старовинні розписи. А взагалі, Музей під відкритим небом Гьореме – це суцільний оглядовий майданчик, звідки відкриваються приголомшливі краєвиди на космічні ландшафти Каппадокії.
Долина уяв - Деврент. Одна з найяскравіших долин у всій Каппадокії. Химерні рельєфи цього місця, створені самою природою, нагадують істот, що зійшли зі сторінок казок. Місцеві скелі, які природа обточувати тисячі років, схожі на людей і тварин, і змушують фантазію працювати по повній програмі.
Долина Іхлара – найцікавіша долина Каппадокії, а про неї мало хто знає. А якщо хто й бував, то в одному шматочку, найбільш розкрученому, це якраз там де починається долина Іхлара, і там де лежить однойменне село. Долина Іхлара це зовсім не долина, це глибока ущелина, каньйон. Її довжина 14 кілометрів, а висота 100-150 м. Такий каньйон, за мільйони років, зробила річка Мелендіз у вулканічному туфі – застиглій лаві вулкану Хасан, і у його попелі. В часи активних гонінь на християн із боку римлян, в 4 столітті маса біженців пішли у Каппадокію, і дуже багато їх прийшло у Іхлару, де м’якший ніж на поверхні, мікроклімат, сформований річкою Мелендіз. Якщо зверху сухий степ, скажено жаркий влітку, і пронизливо холодний взимку, то на дні каньйону все по іншому – річка усе пом’якшує. На дні ущелини біженці-християни зробили собі житла, а потім і храми. Храми розписували фресками, спочатку в близькосхідній техніці, на відміну від печерних храмів Каппадокії, які розписувались у візантійській техніці. Таких храмів по всій долині створили більше сотні, і це найбільша концентрація печерних храмів у світі. Не всі вони збереглися (для відвідування відкриті всього 13 по всій долині), але найбільше їх збереглося ближче до села Іхлара, де доступ до дна долини був найважчим. Більшість цих храмів – шедеври світового рівня. Від цих розписів та висічених у камені колон, від фресок та внутрішніх приміщень, дух перехоплює. Вони казкові, навіть незважаючи на те, що усі дуже подряпані – мусульмани здирали зображення обличь.
Аванос - відносно велике (і майже не туристичне) місто. Тут тихо і спокійно, неквапливо тече життя, як річка Кизилирмак (між іншим, найдовша в Туреччині), на березі якої і стоїть місто. На її набережній гуляють гуси та качки – вони люблять, коли їх годують білим батоном. А у воді відображаються мінарети мечеті Алааддіна. Підвісний пішохідний міст мальовничий сам собою. До того ж з нього зручно знімати чудові краєвиди центральної частини міста. Місто відоме своїми гончарними та ткацькими майстернями. Гончарством тут займаються давно – ще з часів хетів. Пов'язано це з тим, що червоні глини відмінної якості в Аванос завжди під рукою: їх добувають на берегах Червоної річки (Кизилирмак). Ткацькі майстерні Аваноса також відомі в окрузі і поступаються лише майстерням в Кайсері, найстарішим і найкращим у Туреччині.
Мустафапаша - є в Каппадокії містечко не таке відоме, але ні чим не поступається красою іншим. Це містечко Мустафапаша (Сінассос), яке знаходиться за кілька кілометрів від селища Ургюп. Містечко приваблює не тільки любителів історії, а й туристів не байдужих до архітектури. До 1920-х років більшість населення Мустафапаші складали греки. Колишня назва цього містечка «Сінассос» у перекладі означає «місто рибалок». У Стамбулі навіть існувала гільдія торговців із Сінасоса, яка утримувала монополію на рибному ринку. Сповідання різних релігій не заважало туркам та грекам жити у дружбі, допомагати один одному розвиватися та взаємозбагачуватися. На жаль, мирне життя перервалося на початку 1920-х років. Після поразки Греції в Греко-Турецькій війні (1919-1922), між Туреччиною та Грецією в 1923 був укладений договір про обмін населення. Турки виїжджали з Греції до Туреччини, а греки – у протилежному напрямку. Частина депортованих з Греції та Македонії турків була направлена в Сінассос, який перейменували на Мустафапаша на честь Ататюрка. Ті, хто згідно з договором, оселилися до села, привезли свої традиції. Це помітно за способом життя та їжі, яку готують сьогодні у містечку. Тут навіть досі можна почути македонську мову серед деяких сімей.
Жителі Сінасоса, відбудували безліч багатих, прикрашених кам'яним різьбленням будівель: церкви, особняки, школи, лазні, бібліотеки. Деякі з них ретельно відреставровані зовсім недавно, інші ж перетворилися на руїни. До сьогодні в містечку збереглися не тільки грецькі церкви та особняки, поряд з ними можна побачити і будівлі архітектури Османа.
Ургюп - один з найбільших населених пунктів регіону сподобається і любителям гучних вечірок, і шукачам стародавніх артефактів. Стара частина міста висічена в скелях. Тут розташована велика кількість печерних готелів та ресторанів, відвідавши які можна по-справжньому доторкнутися до історії. Також в Ургюпі збереглися руїни будинку, печерна конюшня і хлів, де працював і жив Святий Іоанн Руський. Сьогодні цей хлів є місцем паломництва православних християн з усього світу.
Три красуні це кам'яні стовпи, що є символами Каппадокії. За легендою, в них навіки застигли грецькі богині Гера, Афродіта і Афіна. На диво, архітектором Трьох красунь стала сама природа - дощ і вітер. Вони висікли зі скам'янілої вулканічної лави стовпи і капелюшки на їх піках. Вони ж рано чи пізно стануть причиною їх руйнування. Сподіваємося, це станеться дуже нескоро, і кожен бажаючий зможе побачити своїми очима цей природний феномен.
Фотографії на фоні фортеці Ортахісар за популярністю в Instagram не поступаються фотографіям повітряних куль. Це і не дивно! На під'їзді до містечка з фортецею розташовано декілька невеликих кафе, кожне з яких намагається виділитися оригінальністю оформлення своїх оглядових майданчиків. Власники кафе будують цілі insta-локації для того, щоб фото виглядали ще яскравішими і романтичнішими.
Долина Соанли - ідеальне місце для спокійних походів та насолоди стародавніми церквами. В долині приблизно 20 печерних церков, з них десь половина більш менш добре збережені. Крім храмів, скелі долини ще містять гробниці часів Римської імперії та сотні голуб’ятень. Долина Соанли складається з двох відрогів. Один йде на північ, інший - на захід. Два струмки, ніби, вирізали цю відкриту V-подібну долину. На території долини є церква Карабаш Кілісе, «Темна голова». Церква ця є частиною давнього монастирського комплексу. У розписі можна розрізнити три шари живопису. Нижній шар датується 10-м століттям, верхній, третій - серединою 11-го ст. Але, незважаючи на поганий стан розписів, відразу видно твір висококваліфікованого художника. Фігури на фресках витончені та детальні. Особливо вражають обличчя - емоційні та динамічні. Ще одна монастирська церква Йиланли, вона ж Зміїна (Yilanli Lilise). Ізольований монастирський двір налічує багато кімнат, включаючи дві трапезні.
Долина Пашабаг - По дорозі до чарівної долини Зельве стоять Чарівні димарі з чорною базальтовою шапкою і двома або навіть трьома конусами. Місцевість, де розташувалися ці кам’яні стовпи, називається Долина Пашабаг Pasaba Valley через те, що в ній з давніх часів вирощувався виноград. Тобто виноградник паші. Інша назва – долина ченців. Буцім-то колись всередині кам’яних стовпів перебували церкви і келії, в яких проживали монахи. Як і всі кам’яні стовпи в Каппадокії, вони утворилися після виверження мільйони років тому вулканів, коли лавові потоки застигли й перетворились на міцний базальт, під яким сховався м’який шар попелу, що перетворився в туф. Сотні тисяч років ерозії й тут утворилися стовпи такої форми. Цей вид дво- і триголових грибів є візитною карткою цієї долини. Вони й справді більше схожі на гриби з потовщеною ніжкою і гостроверхою шапочкою чи монахів з кам’яною чорною скуфією на голові. Що стосується церков, то найвідоміша з них церква святого Симеона, що багато століть назад витесали в триголовому грибу. Усередині гриб багатоповерховий з келією Симеона зверху. Симеон прожив тут відлюдником від 12 до 15 років: творив чудеса, виліковував хворих, виганяв демонів. Монах мешкав у кам’яній подобі монаха.
Комментарии
Пока нет комментариев